отримувати новини АртПоля

 

8 грудня 2014 — 28 лютого 2015

SHREDDING MAPS

 

 

Перша із подій проекту — перфоманс Олі Михайлюк «просто пішли» — відбулася 8 грудня в галереї GEDOK. Це спроба розповісти про події в нашій країні, стани і почуття, через які довелося пережити українцям упродовж останнього року. Перфоманс народився з осмислення особистого досвіду — участі у різних етапах Майдану, вражень від перебування в Криму і на Донбасі.
На моніторі відзнятий на відео шлях — 40 кілометрів, пройдених авторкою перфомансу. Приблизно таку відстань подолали люди, втікаючи від обстрілів з Луганська, яких вона зустріла в серпні на залізничній станції «Комунарськ». «Через 3 місяці в Києві я вирішила пройти 40 км. Це поле нагадувало мені про Схід. Я не знала, куди піду. Відчувала лиш, що зупинятися не можна. Холодно. Я пройшла різні стани ----ейфорія-віра- медитація –боротьба-втома-біль-віра----». Назви наших міст та короткі пояснення-відчуття Оля пише на стінах галереї — українською, а низький відсторонений голос перекладає німецькою. Вугіллям та крейдою текст перетікає на стіни, підвіконня, потім — на вулицю. На завершення той же відсторонений голос німецькою видає статистичні дані про наш Донбас сьогодні, після того глядачам пропонують намалювати листи-послання мешканцям Донбасу та художнім музеям у Краматорську та Бердянську.
Після події люди багато говорили, писали листи, малювали, ставили запитання й самі ж відповідали, дискутували. «Переважна більшість публіки раніше жодним чином не стикалися з цим регіоном, — розповідає Джуліан Ран (мистецька група CADAM), що допомагала у підготовці та проведенні перфомансу. — Люди тут значно більше потребують реальних особистих історій, ніж абстрактних суджень та узагальнень, спроб вивести одну загальну «правду». Карлотта Брунетті (художник, куратор): «Тема, представлена у дуже серйозній та стриманій манері, вражає в саме серце. Мені багато чого пояснив холодний та білий ландшафт — розпачливий пошук батьківщини та спільноти. Нікого, лише ви на своєму шляху». Листи писали до мирних мешканців на Схід. Згадували історії про другу світову, розказані grandma, говорили про любов, молитви й самоспалення, про історичні злами й звичайну людську дружбу. Від серця — своєю рукою — писали слова для когось, хто чекає там, хто торкатиметься цих листів і, можливо, напише відповідь. Зараз листи з Мюнхена вже в Краматорську. Сподіваємось, вони підтримають, додадуть розуміння й віри. Отже, розширюємо географію.

 

Наступна подія проекту — «Матеріали», презентація якої відбулася 16 грудня у мистецькому просторі Leonrodhaus. є поєднанням, а точніше протистоянням відеоінсталяції та інсталяції.
Слово «матеріали» має більше десятка визначень. Одне з них — сукупність ідей, фактів і дат. Cаме в значенні «журналістські матеріали» або «матеріали спецслужб» це слово протягом останнього року найчастіше зустрічалося в українському контексті. Про такі матеріали — секретні й не дуже, об’єктивні й викривлені, подані різними сторонами однієї війни — йдеться у відеороботі, яка зосереджує увагу на художніх деталях розгорнутої Росією інформаційної війни, що перейшла у війну справжню, зупиняючись, зокрема, на питаннях анексії Криму, збитого Boeing-777, а також використання термінів «фашизм» і «нацизм» в російських й українських ЗМІ. Автори не роблять жодних висновків. Вони дають можливість кожному самостійно обрати, кому довіряти в цій історії, спостерігаючи символіку, жести й гримаси, вслухаючись в інтонації, аналізуючи факти. Відео транслюється на великому чорному екрані. Телевізор, торшер, м’який куточок. Присутні всі символи домашнього затишку. Тільки самі новини «не вписуються» в загальну атмосферу добробуту, а перемкнути на інший канал неможливо. Крім цієї відеоінсталяції в сусідньому просторі, що являє собою своєрідну кухню, можна побачити «кухонні інтерв’ю». Одне з них дає ліссабонський репортер Тьяго, випадкова зустріч з яким відбулася в березні в Криму. Українським журналістам тоді тільки й лишалося, що записувати історії в переказах, адже то був час розбитих камер, знищених карток і викрадених авторів. В останній кімнаті письмовий стіл і текст Юрія Андруховича — звернення до німецького суспільства, із фактами й аргументами, заснованими на власному досвіді. Але крім документального відео, відеоарту та текстів, в Shredding maps присутні й справжні матеріали. В окремій галереї — з протилежного боку — виставлена невеличка інсталяція. Вугілля, крейда і сіль. Всі вони — з Донбасу. І кожен має свою, дуже особисту, траєкторію потрапляння до мюнхенської галереї.

 

Завершальна частина проекту — «Внутрішні території» — виставка, дискусія та відеопоказ у освітньо-культурному центрі Giesinger Bahnhof (26-28 лютого). Як бути відкритим до світу й в той же час захистити свою внутрішню територію? Як при цьому не завдати болю ближньому? Як визначити кордон, який вас розділяє? Він такий тендітний (див. синоніми: делікатний, ніжний тонкий, крихкий, слабкий, немічний). Якою є різниця між тонкістю й слабкістю, традиціями й консерватизмом, експресією й істерикою, гармонією й компромісом і, як результат, красою й потворністю? З якої відстані і через який прилад треба роздивлятися себе й країну, з якої ти родом, щоб відповісти на ці запитання? Отже — чим же є це словосполучення для кожного з нас особисто.

 

Територія І
Мирослав Вайда: Я повертаюсь до живопису, з перервою майже в десять років. Це абстрактне малярство, в якому пробую віднаходити себе. Значною мірою через колір. Наскрізної лінії (концепції) я не вибудовував, натомість було і є намагання залишатися максимально відкритим і чесним, не «блокувати» себе. Формально це візуальна лінія-протяжність, котра вибудовується ніби сама собою, несвідомо. Я просто піднімаюсь кожного дня нагору в майстерню і малюю. Місце, де я зараз знаходжусь, люди, звичайно, впливають, на роботу, так само як і ситуація в моїй країні. Я не намагаюсь і не намагався від цього ізолюватись. Робоча назва до проекту подвійна. Це — «Коренеплоди. Частини тіла». Чи буде вона остаточною, не можу сказати напевне.

 

Територія ІІ
Віталій Кохан: Коли їдеш кудись, то в будь якому випадку будеш здивований, адже ніколи не знаєш напевне, кого і що ти там зустрінеш. Коли географія стає матеріальною, її можна торкнутися. Всюди люди живуть зі своїми уявленнями про світ. В професійному сенсі я завжди ставлю собі низку завдань, результати у фізичному світі траснсформуються, знаходячи свою особливу рівновагу. Природнім чином з’являються нові бажання, й саме вони диктують діяльність і режим дня. Ти вже всередині. Фізичний контакт в кожному окремому випадку народжує результат. Коли ти занурився, питання вже не в тому, що, а в тому, як. Цього разу я обрав створення об’єктів як найбільш невимушену форму. Я ніколи не знав, як треба, але знав, як не треба, і я виходжу з цього.

 

Територія ІІI
Distance/Destiny/Destination, або українською Відстані/Долі/Пункти призначення. Ці слова склалися в трійцю десь в підсвідомому. Це був стан, коли починаєш грати найважливішим, складати тетріси, захоплюватися формою, адже сенси занадто страшні. Якщо не хитрувати, то навіть звичайні слова в словнику складаються в епітафію. Я думаю про те, чи стаємо ми ближчими, зменшуючи дистанцію, про те, як відстані впливають на долі, і якими будуть остаточні пункти. І поки я уявляю, змінюється погода, книги, місця, новини й люди, а з ними — і значення слів. Я би хотіла якнайскорше подивитися на події в Україні з відстані не лише в просторі, але й в часі. Коли я вперше опинилася в навчальних приміщеннях Giesinger Bahnhof, відчула себе як поганий учень. Всі прагнуть почути однозначні відповіді, а їх не знаю. Мій проект — про небезпеку довгої паузи. Відео (в співпраці з Birthe Blauth), об’єкт, інсталяція-текст.

 

у пресі про проект
Art Ukraine: «Українська художниця показала свій перформанс у Мюнхені»
Cultprostir.UA: «Українські митці показали в Мюнхені перформанс про Майдан і війну»
Українська правда. Життя: «Схід і Захід разом» — так же просто, як «Я люблю тебе»
Art Ukraine: «Внутрішні території» українських митців у Мюнхені»